UA : Кваліфікаційна робота складається з 77 сторінок, містить 18 джерел, 75 монографій і статей.
Об’єктом дослідження: виступає процес залюднення та освоєння Південноукраїнських земель.
Предмет: колонізаційні рухи на півдні України в останній чверті XVIIІ – на початку ХІХ століття.
Мета: полягає у окресленні геополітичних чинників впливу на колонізаційний процес на Півдні України та у німецькомовній колонізації.
Наукова новизна: дослідження полягає у тому, що намагаючись вийти за рамки спеціалізованого історичного дослідження, ми розглядаємо процес колонізації скрізь призму геополітики.
Теоретичне значення: магістерської роботи полягає у тому, що визначаються межами традиційного підходу щодо визначення материкових кордонів Південної України. В сучасних кордонах України - території Одеської, Миколаївської, Дніпропетровської, Херсонської та Запорізької областей.
Висновки:
1. Під час розвідки було визначено, що в дореволюційній історіографії склалися два погляди на вказану проблему. Перший із них підводив підвалини під імперські прагнення Петербургу та доводив, що важливу роль у заселенні вказаних теренів відіграв саме російський уряд. В той же час на противагу цьому підходу сформувався другий історіографічний напрям, який стверджував переважну роль народних мас у освоєнні південноукраїнських територій.
Питання колонізаційого дискурсу неодноразово висвітлювалось у роботах радянських українських істориків, але під ідеологічним тиском даний дискурс довгий час залишався однією з проблемних зон новітньої історичної науки.
В сучасному українському інтелектуальному середовищі пошук принципово нових методологічних підходів створив відповідно нові форми наукового знання та мислення з проблеми колонізаційного розселення прикордонного регіону. Останнім часом у полі зору вітчизняних історичних теоретиків знаходиться регіон Великого Степу, як фронтир – «рухлива» зона інтенсивної взаємодії різних культур. Проведений огляд історіографії питання колонізації Південноукраїнських земель в дореформений період визначив біполярні погляди на вказану проблему.
2. Підсумовуючи, вище сказане, ми можемо зробити декілька висновків: по-перше, вочевидь південноукраїнський регіон продовжував зберігати за собою ключові елементи своєї соціальної організації, залишаючись слабо контрольованим Російським урядом містом (за Х. Куромія); також, слідкуючи за давньою формулою Ярослава Дашкевича, ми можемо стверджувати, що український фронтир (Великий кордон) на момент експансії не був герметичним, «глухим» бар’єром – скоріш він продовжував бути двостороннім фільтром, рухливою зоною взаємодії різних національних культур.
По-друге, підбиваючи підсумки процесу реорганізації козацьких зимівників та слобод, що був розгорнутий у 80-ті роки ХVІІІ століття варто звернути увагу на мету цього соціального експерименту. Є всі підстави вважати, що процес був направлений проти українського фронтиру розселення «з його ареною ґенези козацтва, яке своєю пасіонарністю сприяло духовному та політичному піднесенню всього українського етносу». Український етнічний ландшафтний феномен, з його військово-політичним розвитком зіштовхнувся з інтересами імперського експансіонізму», що призвело до катастрофи 1775 року – зруйнування Запорозької «Сечі» та інкорпорування її «Вольностей» у склад областей, безпосередньо підлеглих російській адміністрації.»
3. Загальні підсумки останньої чверті XVIII століття з його активними колонізаційними процесами в першу чергу викрили брак імперських практик щодо місцевого управління відносно інкорпорованих південноукраїнських територій. Було встановлено, що надто важкі бюрократичні механізми, неготовність виконавчої влади на місцях здійснювати розподіл та вести облік земельних розподілів, а також ігнорування поміщиками поземельних приписів, стали на заваді ефективної колонізаційної політики Російської імперії.
І все ж, «нове освоєння Півдня» яке часто порівнюють з колонізацією американського Заходу, стало переломним етапом як в історії Російської імперії, так і в регіональній історії України. Чи не єдиний випадок співпадіння, бодай у загальних рисах, інтересів імперського експансіонізму з очікуваннями українського суспільства дав у підсумку потужний імпульс для розвитку феномена, який блискучий аналітик Е. Тоффлер назвав «новою індустреальністю». Орест Субтельний описав «відкриття Півдня» як подію, яка за своїм значенням для України співставна з колонізацією американського Заходу.
Великі неосвоєні простори зумовили новий тип господарювання, меншою мірою пов’язаний із кріпосницькими повинностями. А швидке зростання причорноморських міст, нові причорноморські порти відкрили Україні шлях на світові ринки. Менш ніж за 30 років (1764–1793) обсяг зовнішньої торгівлі у причорноморських портах зріс на 220%. Україна перестала бути степовим пограниччям Європи й перетворилася тепер на житницю цілого континенту.
Отже, вивчаючи фактори іноземної колонізації, ми дізнались що, наслідком підвищеної рухливості населення стала етнічна строкатість та полікомпонентна господарська колонізація на Півдні України. Культурний міжцивілізаційний зв’язок між Заходом і Сходом згодом сформував на цій основі сплав різних етносів, конфесій, діалектів, а отже, і конкуренції різних типів націоналізмів. Контакти й конфлікти на цій території створювали строкату суміш запозичень і взаємного нерозуміння, що само по собі не може не становити об’єкт підвищеного наукового інтересу.
EN : The qualifying work consists of 77 pages, contains 18 sources, 75 monographs and articles.
The research object: is the process of population and development of the South Ukrainian lands.
The subject: colonization movements in the south of Ukraine in the last quarter of the XVIII - beginning of the XIX century.
The aim: to outline the geopolitical factors influencing the colonization process in southern Ukraine and German-speaking colonization.
The novelty of the work: the study is that trying to go beyond specialized historical research, we consider the process of colonization everywhere through the prism of geopolitics.
The theoretical value: the master's thesis is that it is determined by the boundaries of the traditional approach to defining the mainland borders of southern Ukraine. In the modern borders of Ukraine - the territory of Odessa, Mykolaiv, Dnipropetrovsk, Kherson and Zaporizhia regions.
Conclusions:
1. During the investigation it was determined that in pre-revolutionary historiography there were two views on this problem. The first of them laid the foundations for the imperial aspirations of St. Petersburg and argued that the Russian government played an important role in the settlement of these areas. At the same time, in contrast to this approach, a second historiographical trend was formed, which asserted the predominant role of the masses in the development of southern Ukrainian territories.
Subsequently, the issue of colonization discourse was repeatedly covered in the works of Soviet Ukrainian historians at the beginning of the USSR, but under ideological pressure, this discourse has long remained one of the problem areas of modern historical science.
In the modern Ukrainian intellectual environment, the search for fundamentally new methodological approaches has created, respectively, new forms of scientific knowledge and thinking on the problem of colonial settlement of the border region. Recently, the Great Steppe region has been in the field of view of domestic historical theorists as a frontier - a "moving" zone of intensive interaction of different cultures. A review of the historiography of the issue of colonization of the South Ukrainian lands in the pre-reform period identified bipolar views on this issue.
2. Summarizing the above, we can draw several conclusions: first, apparently, the southern region continued to retain key elements of its social organization, remaining a weakly controlled city by the Russian government (according to H. Kuromiya); also, following the ancient formula of Yaroslav Dashkevych, we can say that the Ukrainian frontier (Great Border) at the time of expansion was not a sealed, "deaf" barrier - rather, it continued to be a two-way filter, a moving zone of interaction of different national cultures.
Secondly, summing up the process of reorganization of Cossack winter quarters and settlements, which was launched in the 80s of the eighteenth century, it is worth paying attention to the purpose of this social experiment. There is every reason to believe that the trial was directed against the Ukrainian front of resettlement "with its arena of the genesis of the Cossacks, whose passion contributed to the spiritual and political uplift of the entire Ukrainian ethnic group." "The Ukrainian ethnic landscape phenomenon, with its military and political development, clashed with the interests of imperial expansionism, which led to the catastrophe of 1775 - the destruction of the Zaporozhian" Sich "and the incorporation of its" Freedoms "in areas directly subordinate to the Russian administration."
3. The general results of the last quarter of the XVIII century with its active colonization processes first of all exposed the lack of imperial practices regarding local government in relation to the incorporated southern Ukrainian territories. It was found that too heavy bureaucratic mechanisms, the unwillingness of the local executive power to distribute and keep records of land distribution, as well as the landlords' disregard for land regulations, hindered the effective colonization policy of the Russian Empire.
And yet, the "new development of the South", which is often compared to the colonization of the American West, was a turning point in the history of the Russian Empire and in the regional history of Ukraine. Perhaps the only coincidence, at least in general terms, of the interests of imperial expansionism with the expectations of Ukrainian society gave a powerful impetus to the development of a phenomenon that the brilliant analyst E. Toffler called "the new industry." Orest Subtelny described the "discovery of the South" as an event that is comparable in significance to Ukraine to the colonization of the American West.
Large undeveloped areas have led to a new type of management, less associated with serfdom. And the rapid growth of Black Sea cities, new Black Sea ports have opened the way for Ukraine to world markets. In less than 30 years (1764–1793), the volume of foreign trade in the Black Sea ports increased by 220%. "Ukraine has ceased to be the steppe border of Europe and has now become the breadbasket of the entire continent
Thus, studying the factors of foreign colonization, we learned that the result of increased population mobility was ethnic diversity, and multicomponent economic colonization in southern Ukraine. The cultural and civilizational relationship between the West and the East later formed an amalgam of different ethnicities, denominations, dialects, and thus the competition of different types of nationalisms. Contacts and conflicts in this area created a diverse mix of borrowing and mutual misunderstanding, which in itself cannot but be an object of heightened scientific interest.
