Церква в Україні в умовах сталінської модернізації (кінець 20-х – 30-ті рр. ХХ ст.)

Abstract

UA : Кваліфікаційна робота складається з 79 сторінок, містить 106 найменувань списку використаних джерел та літератури, 4 додатки. Об’єкт дослідження: церковні організації в радянській Україні 20–30-х рр. ХХ ст. Предмет дослідження: вплив сталінської модернізації на церковні організації в Україні протягом кінця 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Мета: розкриття впливу сталінської політики на церковні організації України наприкінці 20-х – у 30-ті рр. ХХ ст. Наукова новизна полягає у запропонованому визначенні етапів церковного життя та аналізі специфіки їх змісту в контексті сталінської модернізації. Конкретизовано вплив сталінської модернізації на витіснення церкви з суспільного життя, що спричинило радикальні зміни в політико-правовому статусі церковних організацій в Україні. Окрему увагу приділено аналізу неефективності антирелігійної політики, яка призвела до соціальних конфліктів і зміцнення релігійних почуттів у суспільстві. Основні висновки, до яких дійшов автор: 1. Історіографія питання характеризується значними і якісними напрацюваннями істориків протягом останніх десятиліть. Джерельна база роботи є різноплановою за видами і походженням джерел та достатньо репрезентативною для вирішення дослідницьких завдань. Вона включає як архівні документи, що раніше не були введені в науковий обіг, так і опубліковані документальні джерела, наративи, періодику. Включення до методологічної бази роботи загальнонаукових та спеціально-історичних методів дослідження забезпечує системний аналіз суспільно-політичних та культурно-релігійних процесів, історичних явищ і подій, базуючись на принципах історизму, об’єктивності, науковості в контексті комплексного підходу до вивчення історії. 2. Основні етапи сталінської модернізації пов’язані з утвердженням одноосібної влади Й. Сталіна в країні. Ці етапи генетично пов’язані з формуванням тоталітарної системи в СРСР, в яку було включено радянську Україну. Тому їх точкою відліку (1-й етап) можна вважати корекцію економічної і національної політики радянської влади, початок сталінської модернізації з притаманним їй масовим закриттям церков (1929–1932 рр.). Голодомор 1932-1933 рр. став черговою віхою (2-й етап) сталінської модернізації в Україні, руйнуючи не тільки матеріальні цінності церкви, а й релігійну психологію віруючих. Новий (3-й етап) цього процесу співвідносимо з розбудовою «демократичного фасаду» радянської неоімперії, який знаменували сталінські конституції СРСР і УРСР (1934–1936 рр.). Духовенство навіть отримало виборчі права. Після цого розгорнувся 3. Репресії проти церкви відбувалися протягом усіх етапів сталінської модернізації. Їх ціллю було ослаблення і знищення єдності церковних організацій, розвал їх структури. Для цього влада продовжувала підтримувати проєкти церковних розколів, дозволяючи певний час діяти т. зв. «обновленцям». Проте з ескалацією модернізації влада взяла курс на припинення діяльності «альтернативних», «паралельних» церковних організацій і повела курс на ліквідацію УАПЦ та Синодальної, Соборно-єпископської церков, припинення діяльності всеукраїнських об’єднань баптистів, євангельських християн, адвентистів сьомого дня. Це сталося вже на переломі 1929-1930 рр. 4. Так само постійними були переслідування церковних лідерів та прихожан. Вони почалися з кінця 20-х рр. ХХ ст., синхронізуючись з процесами колективізації села та прискорення індустріального будівництва. Проявлялися в адміністративному примушенні та арештах духовенства, церковних старост, проповідників. Типовим явищем стали ув’язнення. Часто духовні особи зазнавали їх неодноразово. Врешті, влада вдавалася до фізичного знищення священно- і церковнослужителів як своїх класових ворогів. Наприкінці 30-х років ХХ ст. в Україні не залишилося жодного діючого православного єпископа. Репресовані також були лідери католицьких і протестантських церков. 5. Церкви намагалися зберегти основи своїх організацій. Керівники церковних структур, зберігаючи ієрархію, апелювали до вищого керівництва церков та до органів влади. При неможливості збереження церковно-адміністративних ланок чи територіальних утворень, змушені були поступатися владі. Наслідком цього стало суттєве збільшення територій, які охоплювалися адміністративним впливом того чи іншого ієрарха, благочинного, благовісника. Окремі церковно-територіальні утворення змушені були припинити діяльність або тривалий час пустували без керівництва, що вносило дезорганізацію у плин церковного життя. 6. Церковна громадськість, як і керівники церков, випрацьовувала стратегії збереження основ своєї віри і спільноти. Вони продемонстрували здатність до опору. Вони зберігали основи організації, дотримувались своїх віровчень, релігійних традицій. Для цього вони використовували різні форми як активного, так і пасивного спротиву. Передусім, відстоювали свої права поданням скарг до органів місцевої та центральної влади, аж до Й. Сталіна особисто. Найбільш різкі силові дії влади, як то – закриття церков, арешти духовенства, – викликали стихійний спротив у вигляді заворушень, «волинок». Завдяки цьому спротиву релігійна віра не була знищена більшовиками під час сталінської модернізації.

EN : The qualification work consists of 79 pages, contains 106 references, 4 appendices.Object of study: church organisations in Soviet Ukraine in the 20-30s of the twentieth century. The subject of the study: the impact of Stalin's modernisation on church organisations in Ukraine in the late 20s and 30s of the twentieth century. The aim is to reveal the impact of Stalin's policy on church organisations in Ukraine in the late 20s and 30s of the twentieth century. The scientific novelty lies in the proposed definition of the stages of church life and the analysis of the specifics of their content in the context of Stalinist modernisation. The author specifies the impact of Stalinist modernisation on the ousting of the church from public life, which led to radical changes in the political and legal status of church organisations in Ukraine. Particular attention is paid to the analysis of the ineffectiveness of anti-religious policy, which led to social conflicts and the strengthening of religious feelings in society. The main conclusions reached by the author: 1. The historiography of the issue is characterised by significant and qualitative developments of historians in recent decades. The source base of the work is diverse in terms of types and origin of sources and is sufficiently representative for solving research tasks. It includes both archival documents that have not been previously introduced into scientific circulation and published documentary sources, narratives, and periodicals. The inclusion of general scientific and special historical research methods in the methodological framework ensures a systematic analysis of socio-political, cultural and religious processes, historical phenomena and events, based on the principles of historicism, objectivity, and scientificity in the context of a comprehensive approach to the study of history. 2. The main stages of Stalin's modernisation are associated with the establishment of J. Stalin's sole power in the country. These stages are genetically linked to the formation of a totalitarian system in the USSR, which included Soviet Ukraine. Therefore, their starting point (stage 1) can be considered the correction of the economic and national policy of the Soviet government, the beginning of Stalinist modernisation with its inherent mass closure of churches (1929-1932). The Holodomor of 1932-1933 was another milestone (2nd stage) of Stalinist modernisation in Ukraine, destroying not only the material values of the church but also the religious psychology of believers. The new (3rd stage) of this process is correlated with the development of the "democratic facade" of the Soviet neo-empire, which was marked by the Stalinist constitutions of the USSR and the Ukrainian SSR (1934-1936). The clergy even received the right to vote. This was followed by a period (Stage 4) of mass political repression (1937- 1939), in which the most active part of church organisations and their clergy were exterminated. 3. Repressions against the church took place throughout all stages of Stalin's modernisation. Their goal was to weaken and destroy the unity of church organisations and break down their structures. To this end, the authorities continued to support church schism projects, allowing the so-called "renovationists" to operate for some time. However, with the escalation of modernisation, the authorities set out to stop the activities of "alternative", "parallel" church organisations and set out to liquidate the UAOC and the Synodal and Cathedral Episcopal Churches, and to stop the activities of all-Ukrainian associations of Baptists, Evangelical Christians, and Seventh-day Adventists. This happened at the turn of 1929-1930. 4. Persecution of church leaders and parishioners was also constant. They began in the late 20s of the twentieth century, synchronising with the processes of rural collectivisation and the acceleration of industrial construction. They were manifested in administrative coercion and arrests of clergy, church elders, and preachers. Imprisonment became a typical phenomenon. Often, clergy were subjected to them repeatedly. Eventually, the authorities resorted to the physical destruction of clergy and religious leaders as their class enemies. In the late 1930s, there was not a single active Orthodox bishop left in Ukraine. Leaders of Catholic and Protestant churches were also repressed. 5. Churches tried to preserve the foundations of their organisations. The leaders of church structures, while maintaining the hierarchy, appealed to the top leadership of the churches and to the authorities. If it was impossible to preserve church-administrative units or territorial entities, they were forced to give in to the authorities. This resulted in a significant increase in the territories covered by the administrative influence of a particular hierarch, dean, or evangelist. Some church-territorial entities were forced to cease operations or remained empty for a long time without leadership, which caused disorganisation in the course of church life. 6. The church community, as well as church leaders, developed strategies to preserve the foundations of their faith and community. They demonstrated the ability to resist. They maintained the foundations of their organisation, adhered to their beliefs and religious traditions. To do this, they used various forms of both active and passive resistance. First and foremost, they defended their rights by filing complaints with local and central authorities, up to J. Stalin personally. The most drastic forceful actions of the authorities, such as the closure of churches and arrests of clergy, caused spontaneous resistance in the form of riots and "bagpipes". Thanks to this resistance, religious faith was not destroyed by the Bolsheviks during Stalin's modernisation.