UA : Об’єкт дослідження – зовнішня політика Республіки Туреччина.
Предметом дослідження є особливості турецького нейтралітету в роки Другої світової війни.
Метою дослідження є розгляд головних напрямків зовнішньої політики Туреччини у 1939–1945 рр.
Новизна роботи полягає у тому, що зроблена спроба системного аналізу особливостей і пріоритетів зовнішньої політики Туреччини за часів Другої світової війни й визначення особливостей «турецького нейтралітету» в цей період. Проаналізовано історіографічний доробок з цієї проблематики, визначено відсутність робіт серед українських науковців по даній темі. Вперше було відзначено, що напруга у радянсько-турецьких відносинах в умовах нейтралітету Туреччини трагічно вплинула на долю тюркського населення Південного Кавказу і Криму. Зокрема, депортацію кримських татар у 1944 р. можливо розглядати як прямий тиск на Туреччину.
Основні висновки до яких дійшов автор:
1. Виділено чотири групи робіт з теми нейтралітету Туреччини в роки Другої світової війни: турецьких, радянських, вітчизняних і російських. На думку перших дослідників, він характеризувався як «дружній нейтралітет», відповідав національним інтересам і зробив значний вклад у перемогу над фашизмом – не допустив Німеччину на Близький Схід і до Перської затоки. Радянська історіографія негативно відносилася до нейтралітету Туреччини, розглядаючи його як «невоюючого союзника» Німеччини. Вітчизняна історіографія з цього питання не розроблена. На думку російських дослідників, він характеризувався спробами зберегти добрі відносини як з англійцями і французами, так і з СРСР. Політика нейтралітету, яку проводила Анкара в роки Другої світової війни, підірвала авторитет країни на міжнародній арені.
2. Зростання у 1930-х рр. міжнародної напруги і загроза війни привели до того, що Туреччина почала вести більш обережну і збалансовану зовнішню політику, що проявилося у «турецькому нейтралітеті». Політика паралельних пактів не увінчалася успіхом, однак курс турецького уряду на нейтралітет був прийнятий майбутніми союзниками по антигітлерівській коаліції. Вона маневрувала між воюючими блоками, а з успіхами Німеччини вирішила зблизитися з нею. У період з червня 1940 р. по травень 1941 р. Туреччина зберігала «дружній нейтралітет» як з Великобританією, так і з Німеччиною. На початку війни з СРСР Німеччина урегулювала відносини з Туреччиною, 18 червня 1941 р. між ними було підписано угоду про дружбу і ненапад. Туреччина стала «невоюючим союзником» нацистської Німеччини.
3. Незважаючи на тиск Німеччини, влітку і восени 1941 р. залучити Туреччину в фашистський блок не вдалося. Ідея збереження миру і самоусунення від війни стала лейтмотивом зовнішньої політики Туреччини. До літа 1943 р. Туреччина балансувала на межі нейтралітету, надаючи допомогу Німеччині у війні проти СРСР, сподіваючись на можливість анексії Кавказу.
4. Успіхи антигітлерівської коаліції, після перемоги радянських військ під Сталінградом і початку звільнення Кавказу, а також з висадкою союзників в Північній Африці в листопаді 1942 р., привели по зміни зовнішньополітичних поглядів Туреччини. За нових обставин Великобританія спільно з США продовжила зусилля на залучення Туреччини на бік союзників. З кінця листопада 1942 р. німецький тиск щодо втягування Туреччини у війну змінився англійсько-американо-радянським тиском з тією ж метою.
5. В період 1943–1945 рр. Великобританія намагалася порушити нейтральний статус Туреччини і за її допомогою здійснити вторгнення на Балкани – відкрити Балканський фронт. Туреччина заявила, що не залишить спроб зберегти свій нейтралітет. Найголовнішими причинами цього була недовіра до Радянського Союзу, впевненість в тому, що після поразки Німеччини СРСР займе її місце в Європі. З осені 1944 р. відправною точкою радянської політики щодо Туреччини була ревізія Конвенції Монтрьо по режиму Проток. Туреччина фактично залишилася наодинці з СРСР, що визначило її подальше зближення зі США. Лише ультиматум Ялтинської конференції змусили Туреччину оголосити війну Німеччині і Японії 23 лютого 1945 р.
6. Тонка дипломатія Туреччини дозволила їй в 1939–1944 роках, дотримуючись балансу, залишатися союзником Великобританії, СРСР і США, а з іншого боку – залишатися в рамках турецько-німецького пакту про ненапад і зберігати нейтралітет. Турецькі правлячі кола в більшості до останнього придержувались прогерманских поглядів і вважали, що для Туреччини буде більше вигод від співпраці з нацистською Німеччиною, особливо в перспективі приросту території за рахунок СРСР. Взаємодія ж з союзниками обіцяла б черговим загострення спірних питань, особливо територіальних й по Чорноморським Протокам – з Радянським Союзом.
EN : The object of the foreign policy of the Republic of Turkey.
The subject of the study is the features of Turkish neutrality during the Second World War.
The aim is to review the main directions of Turkey's foreign policy in 1939-1945.
The novelty of the work is that an attempt was made to systematically analyze the characteristics and priorities of Turkey's foreign policy during World War II and to identify the features of "Turkish neutrality" during this period. The historiographical achievements on this subject are analyzed, and the absence of works among Ukrainian scholars on this topic is determined. It was first noted that the tensions in Soviet-Turkish relations in terms of Turkey's neutrality have tragically affected the fate of the Turkic population of the South Caucasus and Crimea. In particular, the deportation of Crimean Tatars in 1944 can be seen as a direct pressure on Turkey.
Conclusions.
1. Four groups of works on the topic of neutrality of Turkey during the Second World War were distinguished: Turkish, Soviet, national and Russian. According to the first researchers, he was characterized as "friendly neutrality", consistent with national interests and made a significant contribution to the victory over fascism - did not allow Germany to the Middle East and the Persian Gulf. Soviet historiography negatively referred to the neutrality of Turkey, considering it as a "non-warring ally" of Germany. Domestic historiography on this issue is not developed. According to Russian researchers, he was characterized by attempts to maintain good relations with both the British and French, and with the USSR. Ankara's policy of neutrality during the Second World War undermined the country's authority on the international stage.
2. The rise in international tension and the threat of war in the 1930s led Turkey to pursue a more cautious and balanced foreign policy, manifested in “Turkish neutrality”. The parallel pact's policies were not successful, but the Turkish government's course on neutrality was adopted by future allies on the anti-Hitler coalition. She maneuvered between the warring blocs, and with the successes of Germany decided to approach her. Between June 1940 and May 1941, Turkey maintained a "friendly neutrality" with both the United Kingdom and Germany. At the beginning of the war with the USSR, Germany settled relations with Turkey; on June 18, 1941, a friendship and non-aggression agreement was signed between them. Turkey has become a "non-military ally" of Nazi Germany.
3. Despite the pressure of Germany, in the summer and autumn of 1941, it was not possible to involve Turkey in the fascist bloc. The idea of maintaining peace and self-elimination from war became a leitmotif of Turkey's foreign policy. By the summer of 1943, Turkey was balancing on the brink of neutrality, assisting Germany in the war against the USSR, hoping for annexation of the Caucasus.
4. The successes of the anti-Hitler coalition, following the victory of Soviet troops near Stalingrad and the beginning of the liberation of the Caucasus, as well as the landing of allies in North Africa in November 1942, led to changes in Turkey's foreign policy views. Under new circumstances, the United Kingdom, together with the United States, has continued its efforts to engage Turkey on the Allies' side. From the end of November 1942, German pressure to draw Turkey into the war was replaced by English-US-Soviet pressure for the same purpose.
5. In the period 1943–1945, Britain sought to breach Turkey's neutral status and invade the Balkans by means of its invasion of the Balkans - to open the Balkan Front. Turkey has said it will leave no attempt to maintain its neutrality. The main reasons for this were the distrust of the Soviet Union, the belief that after the defeat of Germany the USSR would take its place in Europe. In the fall of 1944, the starting point of Soviet policy toward Turkey was the revision of the Montreux Convention under the Strait regime. Turkey actually remained alone with the USSR, which determined its further rapprochement with the US. Only the ultimatum of the Yalta Conference forced Turkey to declare war on Germany and Japan on February 23, 1945.
6. Turkey's subtle diplomacy allowed her to remain an ally of Great Britain, the USSR, and the United States in 1939–1944, and on the other hand to remain within the framework of the Turkish-German non-aggression pact and maintain neutrality. The Turkish ruling circles, for the most part, adhered to the pro-German views and believed that Turkey would benefit more from cooperation with Nazi Germany, especially in view of the territory's growth at the expense of the USSR. Interaction with the allies would have promised another aggravation of controversial issues, especially territorial and Black Sea straits - with the Soviet Union.
