UA : Об’єкт дослідження: зовнішня політика Сполучених Штатів Америки.
Предмет наукового дослідження: особливості зовнішньої політики США стосовно «корейського питання».
Мета дослідження: проведення комплексного аналізу зовнішньої політики США стосовно «корейського питання» протягом 2001–2018 років. Узагальнити та проаналізувати стан розробки теми у науковій вітчизняній та зарубіжній літературі. Проаналізувати джерельну базу та методи кваліфікаційної роботи. Охарактеризувати військово-політичну присутність США на Корейському півострові. Дослідити основні вектори «азійської» зовнішньої політики США наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Проаналізувати загострення міжнародної ситуації на рубежі ХХ–ХХІ століть. Дослідити сучасні американсько-південнокорейські відносини. Визначити «північнокорейські інтереси» США. Охарактеризувати політику США з денуклеаризації Корейського півострова.
Наукова новизна дослідження: Основними положеннями, що визначають наукову новизну роботи є наступні: на основі наукового аналізу великої кількості опублікованих документів досліджено зовнішню політику США щодо «корейського питання»; з’ясовано історичні передумови та сучасні зацікавленості США у встановленні гегемонії в АТР; обґрунтовано сучасну політику американського уряду щодо денуклеаризації Корейського півострова.
Висновки:
Ключовим питанням для Північно-Східної Азії є вирішення корейської проблеми, що багато в чому залежить від співвідношення глобальних та регіональних чинників. Корейська проблема у вузькому сенсі – це міжкорейский конфлікт для вирішення якого потрібно його міжнародно-правове врегулювання, в широкому сенсі – це сукупність пов’язаних з Кореєю міжнародно-політичних питань.
Всі великі держави такі, як Китай, Росія, Японія, США є зацікавленими країнами і грають важливу роль у рішенні корейської проблеми. Однак, ключовим гравцем у вирішенні «корейської проблеми» є США.
Зацікавленість США Кореєю вперше була помічена ще у 60-х роках ХІХ століття. Особливого значення вона набула під час Другої світової війни, внаслідок якої Корея опинилася розділеною на дві частини, що спричинило її розкол, який триває досі, тобто вже понад півстоліття.
США надавали великого значення Кореї в якості свого плацдарму, адже якщо мати на Корейському півострові аеродроми для базування тактичної авіації, то з військової точки зору це означає, що всі райони Далекого Сходу виявляться в радіусі її дії. Тому, дійсно, Корея була дуже важливою у військово-стратегічному плані.
Штучний поділ країнами-переможницями в 1945 році єдиної Кореї на дві держави супроводжувався не тільки формуванням біполярної системи на Корейському півострові, а й кровопролитною громадянською війною 1950–1953 рр. Це призвело до того, що уряди Півночі та Півдня в наступні роки стали розглядати заходи щодо забезпечення національної безпеки, вжиті іншою стороною, як головну загрозу для власного існування. І лише дозволена США політика «сонячного тепла» дозволила налагодити економічну співпрацю між двома країнами.
Основні вектори «азійської» зовнішньої політики США в другій половині ХХ століття були спрямовані на нерозповсюдження комуністичного впливу в країнах АТР, що забезпечувалося двосторонніми угодами США з країнами регіону. Протягом всього часу американський уряд намагався розширити військову присутність в АТР, а наприкінці століття розширити за рахунок азійських країн ринки збуту.
Азійська криза спричинила серйозні стратегічні зрушення і започаткувала новий етап регіональної інтеграції у Східній Азії (липень 1997 – грудень 2001 р.) – від початку Азійської кризи до прийняття Китаю до ВТО. Під впливом Азійської кризи проблеми традиційної безпеки тимчасово втратили своє значення, поступившись проблемам фінансової та економічної безпеки. Криза посилила розуміння взаємозалежності східноазійських економік, сприяла переходу регіональної інтеграції на новий рівень, призвела до суттєвих змін у діяльності багатосторонніх форумів і визначила основні тенденції регіональних процесів на початку ХХІ століття.
Азійська економічна криза значно вплинула на падіння авторитету США серед країн АТР та на Корейському півострові. Частина країн АТР саме в американській політиці вбачала причини цієї кризи. Тому США довелося докладати зусиль щодо відновлення свого авторитету та його укріплення шляхом перемовин з КНДР.
Республіка Корея у другій половині ХХ століття виконувала роль одного із ключових елементів, створеної США системи стримування комунізму в Азії. Відносини США і РК поступово складалися у систему взаємозалежності, що визначалася, з одного боку, американськими військово-політичними гарантіями безпеки РК (згідно Договору про взаємну оборону від 1953 р.), з іншого боку – широким торгово-економічним обміном.
Американсько-південнокорейський союз є одним з ключових чинників системи безпеки в регіоні. Альянс можна оцінити, як один з найуспішніших, що сприяв збереженню миру і стабільності на півострові, забезпечив безпеку РК, допоміг досягнути їй економічного і демократичного розвитку. Водночас, американська військова присутність дозволяє США впливати на внутрішню й зовнішню політику РК і породжує певні проблеми всередині країни.
«Північнокорейські інтереси» США спрямовані на ядерне роззброєння КНДР, досягнення економічного співробітництва з країною. В цьому напрямі США використовують військове залякування, економічний тиск, в тому числі і надання гуманітарної допомоги. Пік напруженості у відносинах між США та КНДР припадає на липень-вересень 2017 року, коли Північна Корея провела випробування балістичної ракети.
Саме тому основний напрям зовнішньої політики США щодо Корейського півострову полягає у його денуклеаризації. Основні здобутки після кількох криз було досягнуто у 2018 році: переговори США, КНД, РК та КНР, згода Північної Кореї працювати у напрямі денуклеаризації. Проте, країнам ще належить провести низку переговорів по досягненню спільних домовленостей, однакового розуміння понять та процесів зменшення ядерної зброї на півострові.
EN : The research object of our master’s thesis is the foreign policy of the United States.
The subject of this research work is the features of US foreign policy on the «Korean question».
The aim of the research is a conducting a comprehensive analysis of US foreign policy on the «Korean question» during 2001–2018.
As for the novelty of the work, the main provisions that determine the scientific novelty of the work are the following: on the basis of scientific analysis of a large number of published documents studied US foreign policy on the «Korean question»; the historical preconditions and current US interests in establishing hegemony in the Asia-Pacific region have been clarified; the current policy of the American government on the denuclearization of the Korean Peninsula is substantiated.
Conclusions. The key issue for Northeast Asia is resolving the Korean problem, which largely depends on the balance of global and regional factors. The Korean problem in the narrow sense is the inter-Korean conflict, which requires an international settlement, and in the broad sense, it is a set of international political issues related to Korea.
All major powers such as China, Russia, Japan, and the United States are interested countries and play an important role in solving the Korean problem. However, the United States is a key player in solving the «Korean problem».
The US interest in Korea was first noticed in the 1860s. It became especially important during the Second World War, as a result of which Korea was divided into two parts, which led to its split, which continues for more than half a century.
The scientific achievements of the study of US foreign policy in relation to the «Korean question» are represented by the works of domestic scholars, historians of the Russian Federation and the United States. Some work focuses on certain periods of US-RK-DPRK relations, or specific issues such as the denuclearization of the Korean Peninsula, the unification of the two Koreas, US-RK-DPRK economic cooperation, US influences on RK-DPRK, and niches. However, there is currently no comprehensive study of US foreign policy on the «Korean question» during 2001–2018.
The study is based on a significant source base, represented by the US-Korea treaties, the inaugural speeches of the US and Kazakh presidents, speeches by the presidents of the United States at the UN General Assembly, UN resolutions and sources of personal origin.
The United States has attached great importance to Korea as its bridgehead, because if you have airfields on the Korean Peninsula to base tactical aircraft, from a military point of view, it means that all parts of the Far East will be within range. Therefore, indeed, Korea was very important militarily and strategically.
The artificial division of the single Korea into two states in 1945 was accompanied not only by the formation of a bipolar system on the Korean Peninsula, but also by the bloody civil war of 1950–1953. national security, taken by the other party as the main threat to their own existence. And only the US-approved policy of «solar heat» allowed to establish economic cooperation between the two countries.
The main vectors of «Asian» US foreign policy in the second half of the twentieth century were aimed at non-proliferation of communist influence in the Asia-Pacific region, which was ensured by bilateral US agreements with countries in the region. Throughout this time, the US government has sought to expand its military presence in the Asia-Pacific region, and at the turn of the century to expand its markets at the expense of Asian countries.
The Asian crisis has led to major strategic changes and ushered in a new phase of regional integration in East Asia (July 1997 – December 2001) – from the beginning of the Asian crisis to China's accession to the WTO. Under the influence of the Asian crisis, the problems of traditional security have temporarily lost their significance, giving way to the problems of financial and economic security. The crisis has strengthened the understanding of the interdependence of East Asian economies, facilitated the transition of regional integration to a new level, led to significant changes in the activities of multilateral forums and identified major trends in regional processes in the early XXI century.
The Asian economic crisis has significantly affected the decline of US authority among the Asia-Pacific countries and the Korean Peninsula. Some APR countries saw the causes of this crisis in American politics. Therefore, the United States had to make efforts to restore its authority and strengthen it through negotiations with the DPRK.
In the second half of the twentieth century, the Republic of Korea served as one of the key elements of the US system of deterrence for communism in Asia. Relations between the United States and Kazakhstan gradually developed into a system of interdependence, determined, on the one hand, by US military and political guarantees of Kazakhstan's security (under the 1953 Mutual Defense Treaty) and, on the other, by broad trade and economic exchange.
The US-South Korean Alliance is one of the key players in the region's security system. The Alliance can be assessed as one of the most successful, which contributed to the preservation of peace and stability on the peninsula, ensured the security of Kazakhstan, helped it achieve economic and democratic development. At the same time, the American military presence allows the United States to influence the domestic and foreign policies of Kazakhstan and creates certain problems within the country.
«North Korean interests» of the United States are aimed at nuclear disarmament of the DPRK, achieving economic cooperation with the country. In this regard, the United States uses military intimidation, economic pressure, including humanitarian aid. The peak of tensions between the United States and North Korea falls in July-September 2017, when North Korea conducted a ballistic missile test.
That is why the main direction of US foreign policy towards the Korean Peninsula is its denuclearization. The main achievements after several crises were achieved in 2018: negotiations between the United States, the People's Republic of China, Kazakhstan and China, North Korea's agreement to work towards denuclearization. However, the countries have yet to hold a series of talks to reach common agreements, a common understanding of the concepts and processes of nuclear weapons reduction on the peninsula.
