RU :В статье представлено философско-литературное исследование роли дихотомии духа и тела в эпоху Возрождения, обусловленное репрезентацией формы дуализма, акцентирующего тело, которое способно выполнять сложные формы когниции; тело, которое вдохновляло и философов и писателей Возрождения в их превознесении артистическисубъективистского образа человека. Актуальность философского исследования состоит в том, что «Титаны Возрождения» представляли способы объяснения разума и тела человека в тесной связи духовного и материального, в общности гуманистической трактовки человека, обладающего и совершенным телом, и высокой духовностью. Дихотомия «дух/разум-тело» переосмысливается в Ренессансе с отходом от платонических позиций античной философии, не совпадая при этом с дуализмом тела и разума в трудах реформаторов Церкви, продолжающих традиции средневековых подходов к проблеме человека. Цель научного исследования состоит в специальном анализе своеобразия дихотомии «духтело» в философии и культуре Ренессанса. Методология исследования построена на основе комплексного подхода, что во многом обусловлено междисциплинарным характером данной работы. Сравнительно-исторический метод, используемый в данном исследовании, можно представить как идентификацию и экспликацию системно связанных культурных черт и выявление глубинных факторов, определяющих их взаимосвязь. Научная новизна исследования заключается в раскрытии сущности ренессансной концепции человека в аспектах дуализма духа и тела, в их репрезентации как в философских трудах, так и в художественных произведениях писателей и поэтов Возрождения. Выводы исследования акцентуализируют идею о том, что «титаны Возрождения», прославляя человека в его активной жизнедеятельности и, во многом свободной воле, признавали наличие неопределенности в самом человеке как воплощении бунта и вины, добра и зла, «момента» разрыва порядка и гармонии.
EN : The topicality of the philosophic research of the Renaissance dualisms in the sphere of soul and body is stipulated by the representation of the dichotomy which puts focus on the body that is able to perform complicated forms of cognition. This kind of representation encouraged both philosopher and writers of the Renaissance to praise the artistic and subjective image of man. The «Titans» of the Renaissance produced the ways of explaining human mind and body in the close connection of the spiritual and the material thus moving away from the Platonic positions of the Greek philosophy and simultaneously deviating from the Middle Ages dualities of body and mind in the doctrines of the Reformation. The objective of the paper is to give an analysis with the expressed purpose of studying the nature of the dichotomy «soul-body» in the philosophy and culture of the Renaissance. The methodology of the research is based on the complex approach that is considered valid due to the inter-disciplinary character of the given study. The comparative/historical analyses used in this paper, can be represented as identification and explication of the system of cultural features and revealing deep factors which determine their interrelation. The scientific novelty of the research lies in finding out the essence of the Renaissance conception of man as for the duality of soul and body represented both in the philosophic treatises and in the artistic work of the Renaissance. The conclusions put an emphasis on the idea that the Renaissance «Titans» in the glorification of man in their «vita activa» admitted ambiguity in the man as an embodiment of the riot and quilt, the good and the evil at the moment of disruption between the order and the law of harmony.
UA : В статті представлено філософсько-літературне дослідження ролі дихотомії духу і тілав епоху Відродження, зумовлене репрезентацією формидуаплізму, що акцентує його тіло, яке здатне виконувати складні форми когніціїї; тіло, що надихало і філософів, і письменників Відродження в їх проголошенні артистично-субєктивістського образу людини.Актуальінсть філсосоького дослідження в тому, що «Титани Відродження» представлялиспособипоясненнярозуму і тіла людини у тісному зв’язку духовного і матеріального, в єдності гуманістичного трактування людини, що володіє і досконалим тілом, і високою духовністю. Дихотомія «дух/розум–тіло»переосмислюється в Ренесансі з відходом від платонічних позицій античної філософії, не співпадаючи при цьому з дуалізмом тіла і розуму у працях реформаторів Церкви, що продовжували традиції середньовічних підходів до проблеми людини.Мета наукового дослідження – в особливому аналізі своєрідності дихотомії «дух-тіло» у філософії і культурі Ренесансу. Методологія дослідження побудована на основі комплексного підходу, що зумовлено міждисциплінарним характером даної роботи. Порівняльно-істочинйи метод, що використовується в даному дослідженні, слід уявити як ідентифікацію та експлікцаію системно пов’язаних культурних рис і виявлення глибинних факторів, що визначають їх взаємозв’язок. Наукова новизна дослідження – у розкритті сутності ренесансної концепції людини в аспектах дуалізму духу і тіла, в їх репрезентації як у філософських працях, так і в художніх творах письменників та поетів Відродження. Виснвоки дослідження акцентуалізують ідею про те, що «титани Відродження», прославляючи людину в її активній життєдіяльності і, завдяки вільній волі, визнали наявність невизначеності в самій людині як втілення бунту і вини, добра і зла, «моменту» розриву порядку і гармонії.
