Державна політика історичної пам’яті в Україні (1991–2004 рр.)

Abstract

UA : Кваліфікаційна робота складається зі 102 сторінок, містить 42 джерела, 43 позиції літератури. Категорії та поняття: історична пам’ять, політика пам’яті, колективна пам’ять, музей, підручникотворення, історична освіта. Об'єкт дослідження: українська історична пам’ять. Предмет дослідження: політика пам’яті в Україні в 1991–2004 рр. Мета роботи: дослідження державної політики історичної пам’яті в Україні та її реалізація 1991–2004 рр. Наукова новизна та теоретичне значення роботи полягає у комплексному дослідженні змін політики історичної пам’яті в Україні в період з 1991–2004 рр. Вперше досліджено комеморативні практики у місті Запоріжжі. Практичне значення: робота може бути використана у дослідженні суспільних практик, що регулюють колективну пам’ять, слугувати матеріалом для вивчення історичної пам’яті у місті Запоріжжі, а також для аналізу історичної освіти у загальноосвітніх закладах. Висновки: У результаті проведеного наукового дослідження ми зробили такі висновки: 1. Історіографія проблеми охоплює праці з досліджень історичної пам’яті в Україні та, безпосередньо, в Запоріжжі, а також історичної дидактики та підручникотворення. Джерельна база складається з: нормативно-правових актів, періодичних видань м. Запоріжжя, підручників з новітньої історії України та інтерв’ю. Такі джерела дали змогу всебічно дослідити історичну пам’ять України 1991–2004 рр. Нашу роботу ми писали, дотримуючись наукових методів та принципів історичного дослідження. 2. На основі опрацьованої літератури та джерел ми розглянули суспільні практики, що регулювали колективну пам’ять в Україні у період 1991–2004 рр. Ми виявили, що державна політика історичної пам’яті мала дихотомічний характер. З одного боку не було викорінено радянське минуле, продовжували відзначатися старі свята, залишалися пам’ятники того часу, а з іншого – прищеплювалися українські національні наративи. 3. Періодичні видання мали великий вплив на формування історичної пам’яті запоріжців у період 1991–2004 рр. Дослідивши їх зміст, нами було встановлено, що всупереч вагомому тиску прихильників радянського минулого, частина населення міста виступала за ідею відродження національної ідентичності. 4. Після відновлення незалежності почалися відбуватися зміни у концептуальних підходах історичної освіти. Ми дійшли до висновку, що відбулася революція в шкільних підручниках початку 1990-х років. З 1992 року було прибрано курс історії СРСР, а її місце зайняли історія України та Всесвітня історія. На прикладі підручників з «Новітньої історії України» ми бачимо, що автори відмовилися від радянської структури та до вивчення учням пропонувалася переосмислена історична наука. 5. Відбулася трансформація історичної освіти у шкільних закладах, зокрема й на рівні підручникотворення та дидактики. Роль України розглядалась також у ключових міжнародних подіях. Застосовувалися нові методи викладання історії задля розвитку у школярів критичного мислення. Завданням історичної освіти в перше десятиріччя незалежності було формування всебічно розвиненої людини, яка вивчала шлях боротьби та становлення власної держави без радянського ідеологічного впливу. Наше дослідження залишає широкі перспективи подальшої роботи над даним питанням. Таким чином, отримані результати магістерської роботи можна використовувати в подальших наукових розробках, які стосуються державної політики історичної пам’яті в Україні, зокрема й Запоріжжя, у період 1991–2004 рр.EN : The qualification work consists of 102 pages, contains 42 sources, 43 items of literature. Categories and concepts: historical memory, politics of memory, collective memory, museum, textbook creation, historical education. Object of research: Ukrainian historical memory. The subjeсt of the study: the policy of memory in Ukraine in 1991–2004. The present paper aims at: to study the state policy of historical memory in Ukraine and its implementation in1991–2004. The scientific novelty and theoretical significance of the work is a comprehensive study of changes in the policy of historical memory in Ukraine in the period from 1991–2004. Practical significance: the work can be used in the study of social practices that regulate collective memory, serve as a material for the study of historical memory in the city of Zaporizhzhia, as well as for the analysis of historical education in secondary schools. Conclusions: As a result of our research, we have drawn the following conclusions: 1. The historiography of the problem includes works on the study of historical memory in Ukraine and, specifically, in Zaporizhzhia, as well as historical didactics and textbook writing. The source base consists of: legal acts, periodicals of Zaporizhzhia, textbooks on the modern history of Ukraine, and interviews. These sources made it possible to comprehensively study the historical memory of Ukraine in 1991–2004. We wrote our work following the scientific methods and principles of historical research. 2. On the basis of the literature and sources we have examined the social practices that regulated collective memory in Ukraine in the period 1991–2004. We found that the state policy of historical memory was dichotomous. On the one hand, the Soviet past was not eradicated, old holidays continued to be celebrated, and monuments of that time remained, while on the other hand, Ukrainian national narratives were inculcated. 3. Periodicals had a great influence on the formation of the historical memory of Zaporizhzhia residents in the period 1991–2004. Having studied their content, we found that, despite the strong pressure of supporters of the Soviet past, part of the city's population supported the idea of reviving national identity. 4. After the restoration of independence, changes in the conceptual approaches to historical education began to take place. We came to the conclusion that there was a revolution in school textbooks in the early 1990s. Since 1992, the course on the history of the USSR has been removed, and its place has been taken by the history of Ukraine and World History. The example of the textbooks on the ‘Modern History of Ukraine’ shows that the authors abandoned the Soviet structure and offered students a rethought historical science. 5. The transformation of historical education in schools, including at the level of textbook creation and didactics, took place. The role of Ukraine was also considered in key international events. New methods of teaching history were used to develop students' critical thinking. The task of historical education in the first decade of independence was to form a fully developed person who studied the way of struggle and formation of their own state without Soviet ideological influence. Our study leaves broad prospects for further work on this issue. Thus, the findings of the master's thesis can be used in further research related to the state policy of historical memory in Ukraine, including Zaporizhzhia, in the period 1991–2004.