Селянство Південної України в 20–40-х рр. XX ст.: повсякденне життя та побут

Abstract

UA : Кваліфікаційна робота магістра складається з 77 сторінок, містить 13 джерел. Залежно від історичних обставин, природних умов та контингенту населення виник і своєрідний етнографічний характер Півдня України. На початку 1920-х років сільське господарство переживало важку кризу – скоротилася загальна площа посівів, зменшилася врожайність, не вистачало сільськогосподарського реманенту тощо. Однак перехід до нової економічної політики сприяв відродженню сільського господарства Півдня України. На кінець відбудовчого періоду сільське господарство краю наблизилося до довоєнного рівня, а з деяких показників і перебільшила його. Степові господарства Запорізької, Дніпропетровської, Миколаївської округів мали в основному зернову спрямованість (жито, пшениця, овес, просо, кукурудза, соняшник). Селяни вирощували картоплю, буряки, городні культури. Відхід від непу та початок колективізації в українському селі позначився свавіллям активістів, розкуркуленням, усуспільненням майна, масовим вербуванням робітників на промислові новобудови, репресіями, що породжувало хаос і беззаконня в українському селі. Насильницькі зміни в побуті і дозвіллі селян, які запроваджувалися більшовиками, наносили невиправні втрати господарському і культурному життю селян. За роки радянської влади селяни були повністю «розселянні», втратили почуття господаря землі, а викорінення радянською владою народних обрядів, звичаїв, традицій підірвало духовні основи села як колиски української нації. Війна суттєво змінила звичний ритм життя. Архівні документи та спогади очевидців доводять, що добре жилося лише тим селянам, які співпрацювали з новою владою, допомагали їй впроваджувати окупаційний режим. Повоєнне суспільство було суспільством обездолених війною людей. Серед основних його ознак: різке скорочення сільського населення, бідність, відсутність масове голодування. Психологічний стан і настрої селянства були тривожними, а прагнення спрямовані лише в одному напрямку – на виживання. Продовольча криза, відсутність житла, нестача одягу і взуття та інші проблеми повоєнної повсякденності робили людей особливо вразливими. Проте зазначені складнощі, не змогли вплинути на емоційне піднесення селян та їх прагнення покращити мирне життя. Завдяки зусиллям українського селянства вдалося досягти значних успіхів у відбудові зруйнованого війною господарств.

EN : The master's thesis consists of 77 pages, contains 13 sources. Depending on the historical circumstances, natural conditions and the contingent of the population, a peculiar ethnographic character of the South of Ukraine arose. At the beginning of the 1920s, agriculture was going through a severe crisis – the total area of crops decreased, the yield decreased, there was not enough agricultural stock, etc. However, the transition to a new economic policy contributed to the revival of agriculture in Southern Ukraine. At the end of the reconstruction period, the agriculture of the region came close to the pre-war level, and by some indicators even exaggerated it. The departure from the NEP and the beginning of collectivization in the Ukrainian countryside was marked by the arbitrariness of activists, disinvestment, socialization of property, mass recruitment of workers for new industrial buildings, and repression, which created chaos and lawlessness in the Ukrainian countryside. Violent changes in the life and leisure of the peasants, which were introduced by the Bolsheviks, caused irreparable damage to the economic and cultural life of the peasants. During the years of Soviet rule, the peasants were completely «displaced», lost their sense of ownership of the land, and the eradication of folk rites, customs, and traditions by the Soviet authorities undermined the spiritual foundations of the village as the cradle of the Ukrainian nation. The war significantly changed the usual rhythm of life. Archival documents and memories of eyewitnesses prove that only those peasants who cooperated with the new government and helped it implement the occupation regime had a good life. The post-war society was a society of people disadvantaged by the war. Among its main features: a sharp reduction in the rural population, poverty, and the absence of mass starvation. The psychological state and mood of the peasantry was alarming, and aspirations were directed in only one direction - survival. The food crisis, lack of housing, lack of clothes and shoes and other problems of post-war everyday life made people especially vulnerable. However, these difficulties could not affect the emotional uplift of the villagers and their desire to improve their peaceful life. Thanks to the efforts of the Ukrainian peasantry, it was possible to achieve significant success in rebuilding the farms destroyed by the war.