Проблематика історії довкілля в українському історіографічному просторі 1991–2022 рр.

Abstract

UA : Кваліфікаційна робота складається зі 122 сторінок, містить 264 джерел та 136 літературних позиції. Категорії та поняття: історія довкілля, сучасна історіографія, світова історіографія, українська історіографія, український історіографічний простір, довкіллєва гуманітаристика, «Великий план перетворення природи», епідемії, Чорнобильська катастрофа, стихійні лиха, Степова Україна. Об’єктом дослідження є комплекс наукових публікацій, конференцій та виступів, присвячених проблематиці історії довкілля в Україні. Предметом дослідження є тематика історії довкілля в українському історіографічному просторі періоду незалежності України. Метою дослідження є аналіз проблематики історії довкілля в сучасному українському історіографічному просторі та його еволюції впродовж періоду незалежності, розкриття основних тенденцій, причин та умов становлення історії довкілля в українській історичній науці. Новизна роботи і теоретичне значення: у роботі вперше акцентовано увагу на наукових матеріалах, які раніше не розглядались у контексті інституалізації історії довкілля України. Від того це є однією із перших спроб окреслити особливості становлення та розвитку історії довкілля в історіографічному просторі, простежуються спільні тенденції з розвитком історії довкілля у світовій історіографії, визначаються основні особливості та проблеми, які супроводжують інтеграцію історії довкілля в історичний науковий простір. Відзначаються здобутки на полі нового напрямку та надано власний погляд на перспективи подальшого розвитку, що може спонукати дослідників долучатись до розробки проблематики історії довкілля. Обґрунтовується можливе рішення термінологічних дискусій у перекладі терміну «environmental history», запропонувавши відповідник «історія довкілля». Висновки: У результаті проведення наукового дослідження ми можемо зробити наступні висновки. Однією з головних спільних рис інституалізації історії довкілля у світі та в Україні є її еволюційні зв’язки з історичною географією, яка особливо сильно розвинулась завдяки діяльності школи «Анналів» у 1920–1930-ті рр. Однак у той час як діячі школи «Анналів» все більше залучали методологію інших наук, у радянській науці панував географічний детермінізм, тому історична географія більше тяжіла до географії, ніж до історії. Міждисциплінарність є основною характеристикою і проблематикою історії довкілля в українському історіографічному просторі. Деякі теми історії довкілля були принесені в історичну науку з інших галузей таких як географія, біологія, медицина, психологія, культурологія, економіка та право. Вивчення лісів, страхування тварин та посівів, створення заповідників, боротьба з епідеміями були предметом дослідження різних наук. У межах міждисциплінарності головною проблемою означено проблема утвердження історії довкілля як окремої науки. Ми спробували дослідити доволі широке коло робіт різних дослідників намагаючись віднайти ідеї історії довкілля в їх роботах, навіть якщо самі науковці не закладали свідомо такої ідеї. У роботі переосмислюються здобутки сучасної української історіографії та виявляється прихований потенціал для досліджень історії довкілля. В останні 10 років простежуються перші чіткі кроки в інституалізації історії довкілля в Україні. Про це свідчить усе більше залучення українських дослідників до наукових заходів з історії довкілля за межами України, поява перших статей з чітким розумінням нового історичного напрямку, проведення перших конференцій в межах України, створення українського офісу Європейського товариства історії довкілля, розроблення навчальних курсів історії довкілля у вищих навчальних закладах. Слід відзначити важливу тенденцію виразно помітну в працях сучасних дослідників, які виступають за деколонізаційний підхід до вивчення історія довкілля України. Деколонізації потребує й наукова термінологія, використовувана українськими дослідниками історії довкілля, наприклад, термін “екологічна історія”, який, на нашу думку був адаптований внаслідок прийняття російською історіографію саме такого відповідника для позначення «environmental history». Ми пропонуємо затвердити інший відповідник – «історія довкілля» для української історіографії. Сучасна українська історіографія вже має певні здобутки у вивченні історії річок Степової України, впливу «великого плану перетворення природи», історії Південної України, екологічній політиці, темі Чорнобильської катастрофи, історії стихійних лих. Однією з традиційних та затребуваних для української історіографії тем є вивчення історії поширення епідемій, заходів з їх упередження та боротьба з наслідками епідемій на теренах України.

EN : The qualification paper consists of 122 pages, contains 264 sources and 136 literature references. Categories and concepts: environmental history, modern historiography, world historiography, Ukrainian historiography, Ukrainian historiographical space, environmental humanities, the "Great Plan for the Transformation of Nature," epidemics, the Chornobyl disaster, natural disasters, Steppe Ukraine. Study object: a set of publications, conferences, and speeches on the environmental history of Ukraine. Research subject: the environmental history in Ukrainian historiography of independent Ukraine. Aim: analysis of the problems of environmental history in modern Ukrainian historiography and its evolution during the period of independence, to reveal the main trends, causes, and conditions of the formation of environmental history in Ukrainian historical science. Novelty of the paper and theoretical value: The paper for the first time focuses on scientific materials that have not been previously considered in the context of the institutionalization of environmental history in Ukraine. Therefore, this is one of the first attempts to outline the peculiarities of the formation and development of a new discipline in the historiography, to trace common trends with the development of environmental history in world historiography, to identify the main features and problems that accompany the integration of environmental history into the history science. The author highlights the achievements of the new field and provides his view on the prospects for further development, which may encourage researchers to engage in the development of environmental history research. The author substantiates a possible solution to the terminological debate in translating the term "environmental history" by suggesting the term "istoriia dovkillia". Conclusions: As a result of the research, we can draw the following conclusions. One of the main common features of the institutionalization of environmental history in the world and in Ukraine is its evolutionary links with historical geography, which developed especially strongly due to the activities of the Annales School in the 1920s and 1930s. However, while the Annales School figures more and more involved the methodology of other sciences, geographical determinism prevailed in Soviet science, so historical geography was more inclined to geography than history Interdisciplinarity is the main characteristic and problem of environmental history in Ukrainian historiography. Some topics of environmental history were brought to historical science from other fields such as geography, biology, medicine, psychology, cultural studies, economics, and the legal sphere. The study of forests, animal insurance and crops, the creation of nature reserves, and the fight against epidemics were the subjects of research by representatives of non-historical science. Within the framework of interdisciplinarity, the main problem is the lack of affirmation of environmental history as a separate field of study. We have tried to examine a fairly wide range of works by various researchers in an attempt to find the ideas of environmental history in their papers, even if the scholars themselves did not consciously lay down such an idea. In this paper, we rethink contemporary Ukrainian historiography's achievements and reveal the hidden potential for environmental history research. Over the last 10 years, the first clear steps in the institutionalization of environmental history in Ukraine have been observed. This is evidenced by the increasing involvement of Ukrainian scientific events in environmental history outside of Ukraine, the appearance of the first articles with a clear understanding of the new historical field, the organization of the first conferences within Ukraine, the creation of the Ukrainian office of the European Society for Environmental History, and the development of environmental history courses in higher education institutions. There is an important trend that is visible in the works of contemporary researchers who advocate a decolonizing approach to the study of environmental history in Ukraine. The scientific terminology used by Ukrainian researchers of environmental history also needs to be decolonized, for example, the term "ekolohichna istoriia" which, in our opinion, was adapted as a result of the use of this term by Russian historiography. We propose to adopt a different term, "istoriia dovkillia" for Ukrainian historiography. Contemporary Ukrainian historiography already has some achievements in studying the history of the rivers of Steppe Ukraine, the impact of the "grand plan for the transformation of nature", the history of southern Ukraine, environmental policy, the topic of the Chornobyl disaster, and the history of natural disasters. One of the traditional and popular topics in Ukrainian historiography is the study of the history of the spread of epidemics and measures to prevent them, and the fight against the consequences of epidemics in Ukraine.