Проблеми та перспективи інтеграції України до Організації Північноатлантичного договору

Abstract

UA : Після розпаду СРСР значні події відбулися в геополітичному розкладі світової і європейської політики. Центрально- і Східноєвропейські країни, які ще донедавна знаходились у сфері впливу Радянського Союзу і країни Балтії (колишні Прибалтійські республіки) почали тяжіти до інтеграції з Європейським Союзом та Організацією Північноатлантичного договору. Таким чином, на рубежі ХХ-ХХІ ст. почався процес розширення Північноатлантичного Альянсу за рахунок країн Центральної і Східної Європи, що свідчило про його прагнення вибудовувати в Європі систему колективної безпеки на основі спільних цінностей демократії, захисту прав і свобод людини, як первинної цінності. Проблемна ситуація полягає в тому, що буквально з перших кроків своєї незалежності для молодої української держави також постало питання пошуку свого місця на геополітичній мапі Європи. І це був насправді дуже непростий пошук і вибір. Справа в тому, що, з одного боку, Україна мала глибинну історичну пам'ять про своє незалежне минуле, воєнні звитяги, історичне коріння взаємовідносин і взаємодії з європейськими країнами, а з іншого  довге перебування у складі Російської імперії, а потім у складі СРСР, що відбилося на стані свідомості її політичних еліт. В наслідок чого, не дивлячись на те, що 24 серпня 1991 року переважна більшість Верховної Ради України (321 депутат) проголосували за Акт Незалежності України та створення самостійної української держави, в незалежній Україні утворилося дві протидіючі політичні еліти (хоча з точки зору партійної приналежності їх було значно більше): демократична, національно свідома еліта, яка дійсно прагнула незалежності, суверенітету та нового цивілізаційного розвитку України у складі всього цивілізованого світу, і та, що продовжувала орієнтуватися на «радянщину» і, відповідно,  на взаємодію з Росією.

EN : After the collapse of the USSR, significant issues emerged in the geopolitical alignment of world and European policies. The Central and Contiguous European regions, which until recently were located in the sphere of the influx of the Radyansky Union and the Baltic region (the other Baltic republics), began to suffer before integration with the European Union and the Organization of the Atlantic-Atlantic Treaty. In this manner, at the turn of the XX-XXI centuries. the process of expansion of the Mid-Atlantic Alliance for the Development of Central and Contiguous European Countries has begun, which testifies to its efforts to establish a system of collective security in Europe based on the shared values of democracy , protection of human rights and freedoms, as a primary value. The problematic situation lies in the fact that literally from the very first moments of its independence, the young Ukrainian state also began to feed the search for its place on the geopolitical map of Europe. And this is really a very difficult thought and choice. On the right is that, on the one hand, Ukraine has a small historical memory of its past, military conflicts, the historical root of mutual relations and interactions with European countries, and on the other hand what - for a long time it was stored at the warehouse of the Russian Empire, and then at the warehouse of the USSR , what emerged on the Svidomosti and political elites. Lastly, not to be surprised by those that on September 24, 1991, the majority of the Supreme Council of Ukraine (321 deputies) voted for the Act of Independence of Ukraine and the creation of an independent Ukrainian state, in an independent Ukraine. There were two opposing political parties (although from the point of view of their party affiliation was much more): a democratic, nationally aware elite that effectively opposed independence, sovereignty and the new civilized development of Ukraine in the minds of the entire civilized world, and one that survived the war focus on “radyanshchina” and, obviously, on mutual relations with Russia.