Модернізація державної освітньої політики України як складова євроінтеграційних прагнень

Abstract

UA : Модернізація політичної системи України проходила декілька своїх стадій, які відображаються і в реформуванні системи вищої освіти. Спочатку мова йшла про звільнення від радянського минулого, швидку трансформацію тієї частини системи вищої освіти СРСР, яка була на території УРСР, а саме: деідеологізацію, демілітаризацію освіти, перехід до масової вищої освіти, гуманізацію навчального процесу і гуманітаризацію структури підготовки фахівців, появу приватного сектора вищої освіти і диверсифікацію джерел його фінансування, початок формування системи власних освітніх стандартів і нової нормативної бази. Виділяють декілька етапів впровадження Болонського процесу в Україні. Ще до формального старту імплементації положень розпочинається підготовчий перший етап, який відзначився прийняттям Закону України «Про вищу освіту» від 2000 року. Цей етап не сформулював чітких стратегій подальшого розвитку в контексті саме Болонського процесу, але став відображенням позитивних результатів модернізації. Наступний етап був дуже затяжний через затягування прийняття нового Закону про освіту. Процеси прискорилися з «Євромайданом» в лютому 2014 року. У 2005 році Україна офіційно доєдналася до Болонського процесу. Нова редакція Закону України «Про вищу освіту» влітку 2014 року розширила поле болонських стандартів. Не дивлячись на те, що період впровадження Болонського процесу в Україні йшов дуже довго, це не звільнило його від недосконалостей адаптації, викривлення положень системи, внутрішніми труднощами. Тому можна виділити такий ряд проблем, які будуть особливо вдало висвітлені, якщо порівняти із світовими тенденціями: − Навчальних напрямків та спеціальностей є дуже велика кількість, яку необхідно скорочувати задля кращої якості кожного окремого. − Недостатній рівень усвідомлення цінності та змісту освітніх рівня «магістр». Зазвичай він сприймається, як 5 і 6 курс, що стає додатковим механізмом продовження навчання на бакалавраті, але не як окремий рівень зі своїм особливим змістом. − Низький рівень якості освіти, яке не може конкурувати із європейськими університетами. − Слабка взаємодія університетів з ринком праці, бізнесом, громадськими організаціями, особливо ‒ між викладачами, студентами, адміністрацією. − Змішування навчального процесу та наукових досліджень. Приділення недостатньої уваги науковій сфері як в питаннях фінансування, матеріально-технічної бази, так і розвиненості наукової бази досліджень в університетах. − Перепідготовка та підвищення класифікації знаходяться на низькому рівні, що робить впровадження системи «освіта через все життя» в Україні низько ефективною. Також проблемами реалізації Болонської системи в Україні є відсутність реальної імплементації положень. На практиці маємо поверхові та бюрократичні зміни у вищій освіті. Тема є актуальною через те, що вже протягом 14 років формально Україна є учасницею Болонського процесу, однак досі ми не маємо масового характеру мобільності студентів та викладачів, що є показовим результатом ефективності цієї освітньої системи, хоча існують програми обмінів, зокрема програми Еразмус+. Окрім цього, підготовчі складові процесу на законодавчому та управлінському рівнях досі впроваджуються в повільному темпі. Маємо також проблеми зі сприйняттям акторами (викладачами, студентами) процесу його необхідності, механізму та можливих перспектив, що відображається на гальмуванні ними безпосередньої реалізації положень процесу «на місцях». В контексті модернізаційних процесів в Україні впровадження Болонської системи вищої освіти є певним індикатором готовності українських можновладців та суспільства до європейської інтеграції, сприйняття демократичних європейських цінностей і норм. Також ця система є можливістю прискорення інтеграційних процесів, адже дає змогу найбільш ефективного механізму обміну та запозичення досвіду шляхом навчання в європейських закладах вищої освіти.